ОЗНАКИ ТВОРЕННЯ ПРАУКРАЇНСЬКИМ ЕТНОСОМ ХОРОНІМІВ КАРПАТИ, БЕСАРАБІЯ, БУКОВИНА, ГАЛИЧИНА, ГУЦУЛЬЩИНА В ІНДОЄВРОПЕЙСЬКУ МОВНУ ЕПОХУ

Анотація

Мета цієї роботи – розкрити ознаки й чинники системного творення конкретними доісторичними спільнотами таких успадкованих українською мовою індоєвропейських назв, як хороніми Карпати, Бессарабія, Буковина, Галичина, Гуцульщина. Проаналізовано сучасний стан досліджень із питань походження зазначених хоронімів, встановлено, що їх етимологія не з’ясована й перебуває на рівні непереконливих гіпотез. Дослідження побудоване на засадах філософії мови з використанням синергетичного підходу та методів теоретичного моделювання й системного аналізу. На цій методологічній і методичній основі виявлені ознаки творення лексем Бессарабія, Буковина, Галичина, Гуцульщина, Карпати у доісторичну добу великими праукраїнськими спільнотами – племенами або союзами племен – засобами їхніх діалектів-різновидів індоєвропейської мови. Цей мовний поступ був об’єктивним етнолінгвістичним процесом, що відбувався у системному взаємозв’язку мовних і позамовних – природних та особистісно-соціальних – чинників. Його рушієм був, у сенсі філософії мови, народний дух древнього автохтонного населення, що проявлявся у його життєдіяльності на конкретних макротериторіях. Досліджені лексеми задовольняли життєво важливі соціальні потреби й виконували функції іменування племен-творців мови за пріоритетним видом їхніх занять: зерновим землеробством (Бессарабія, Галичина), тваринництвом (Карпати, Буковина, Гуцульщина), а також інформаційно закріплювали природне право цих племен на заселені й обжиті ареали. Успадкування українцями цих назв, навіть попри втрату первісної семантики, засвідчує етнічну й мовну спорідненість доісторичного населення Праукраїни та українського народу. Автор обґрунтовує перспективність досліджень з історичного мовознавства на засадах філософії мови та з використанням методів теоретичного моделювання й системного аналізу давно посталих і неоприявнених в інший спосіб мовних явищ.