СЛОВО ПРО ІНДИВІДУАЛЬНИЙ МІФ ІВАНА ФРАНКА, АНДЖЕЯ ХЦЮКА І БРУНО ШУЛЬЦА

Анотація

У рецензії наголошено, що світ Франкового слова – невичерпне джерело для розмаїтих інтерпретаційних наближень і що важливу роль у процесі актуалізації інтерпретаційного потенціалу Франкової спадщини відіграє її багатоаспектна контекстуалізація. Показано, що В. Дуркалевич вдалося знайти власний інтерпретаційний підхід до творів Івана Франка, Бруно Шульца й Анджея Хцюка: вибудувано оригінальний інтердисциплінарний дискурс, у якому головну роль відведено таким поняттям, як наративна ідентичність, індивідуальний міф і культурна пам’ять, що допомагають виявити й проаналізувати спільні для творчості усіх трьох авторів механізми сенсотворення. Стверджено, що до проблеми символічної біографії, як і до концепцій індивідуального міфу, зверталися Г. Грабович, О. Забужко, Т. Мейзерська, Я. Поліщук, Л. Демидюк, Т. Жов- новська; опрацьовано також поняття символічної чи культурної біографії у проекції на творчий доробок Івана Франка; досліджено твори Бруно Шульца й Анджея Хцюка, зокрема й у компаративному аспекті. У рецензії запрезентовано структуру монографії та основний зміст її розділів. Показано, що у вступі обґрунтовано потребу досліджень такого типу, зазначено їхнє теоретичне підґрунтя й загальнотеоретичну значущість, пов’язану з певними робочими формулами, які перетворюють теорію на реально чинний інструмент рецепції. Засвідчено, що всі розділи рецензованої монографії – це багатоаспектне інтерпретаційне наближення до творчості Івана Франка, Бруно Шульца та Анджея Хцюка. Дослідниця акцентує увагу на специфіці конституювання індивідуального міфу в їхніх текстах і доводить, що вагому роль у їх (міфів) прочитанні відіграють філософія слова і літературна герме- невтика, авторська рефлексія й саморефлексія у вигляді виразно артикульованого метадискурсу. Наголошено, що розрізнені на перший погляд розділи праці цілісно гармонують. Констатовано, що рецензована праця поглиблює проблему індивідуального міфу передусім із філософських позицій і підтверджено слушність обстоюваної в ній думки, що хронотопний аналіз має межу застосування й наслідки його застосування необхідно перевіряти та поглиблювати іншими методиками.