СПІВВІДНОШЕННЯ МИСТЕЦТВА СЛОВА ТА НАУКИ ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СИНТЕЗ

Анотація

У статті досліджено питання літературознавчого синтезу, що належать до різних сфер гуманітарної науки. Пошук власної літературної ідентичності – процес знаковий і постійний. Дискусія про новий статус і нову якість української науки про літературу не вичерпана й не закінчена, а раз у раз спалахує з новою силою. Одні науковці провокують її розвиток, інші вказують на повторюваність аргументів, треті виступають репрезентаторами українського опортунізму і закликають припинити усякі навколо літературні суперечки, позаяк вони відволікають письменника від головного – писання текстів. Варто відзначити, що уявлення про синтез, його характер і роль у науці про літературу вкрай розмиті. Синтез пояснюється через поняття становлення динаміки, відкритого процесу, зумовленого прагненням мистецтва наблизитися до «справжнього життя». Результат синтезу – це органічна єдність, складна цілісність, у якій співвіднесення частини й цілого виходять із внутрішньої заданості об’єкта, із «спільної» основи з’єднуваних форм, що спрямовує пошук і взаємоперетворення. У дослідженні проаналізовано погляди літературознавців щодо розгляду фундаментальних досліджень синтезу в сучасній науці про літературу, які знайшли своє відображення в літературознавчій і критичній практиці. Хочеться наголосити, що, розбудовуючи простір українського літературознавства, можна і треба ходити не тільки колом, а й різними дорогами (зокрема методологічними), що тих доріг більше – то краще, головне – зосередити зусилля на текстах (писання, видання, обговорення), а не на деструктивних контекстах.